Ірина ЄРЕМЕНКО, експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
Згідно з пунктом 10 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI з 1 січня 2011 року втратив чинність Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11 січня 2001 року № 2213-ІІI (далі — Закон № 2213).
Ірина ЄРЕМЕНКО,
експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
З 1 січня 2011 року набула чинності нова редакція статті 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ (далі — Закон № 2240) щодо обчислення страхового стажу працівника для оплати листків непрацездатності.
Ще на початку 2006 р. всіх працедавців зобов’язали самостійно працевлаштовувати інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів". При цьому Закон передбачає, що працевлаштувати інваліда потрібно тільки за основним місцем роботи, без суміщення інвалідом декількох робіт. Тільки в цьому разі норматив вважається виконаним.
Допомога з тимчасової непрацездатності відповідно до ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням» від 18.01.2001 р. № 2240-III (або лікарняні, як ми звикли називати) надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) у випадку настання страхових випадків.
Головний спеціаліст Департаменту соціального,
трудового та гуманітарного законодавства Міністерства юстиції України
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
